Симфонія № 41 (Моцарт)
| Симфонія № 41 | ||||
|---|---|---|---|---|
| Композитор | Вольфганг Амадей Моцарт | |||
| Каталог | K. 551 | |||
| Створено | 10 серпня 1788[1] | |||
| Видано | 1788 | |||
| Тональність | до мажор[2] | |||
| Мова | без мовного змістуd | |||
| Частин | 4 частина | |||
| | ||||
 Симфонія № 41 у Вікісховищі | ||||
Симфонія № 41 В. А. Моцарта, до мажор (K. 551) завершена 10 жовтня 1788.[3] і є останньою симфонією композитора. Цю симфонію називають також Юпітер (Jupiter), однак ця назва не є авторською, вперше вона з'явилася у фортепіанному перекладі Дж. П. Селмона. На думку Дж. Грува ця симфонія є «найвеличнішим оркестровим твором, що передував Французькій революції»[4].
Створення і виконання
41-а симфонія є останньою з трьох симфоній, які Моцарт написав протягом літа 1788 року. На думку Робінса Лендона перед написанням твору композитор вивчав, згодом частково наслідуючи, Симфонію № 39 Йоганна Гайдна. Паралельно Моцарт писав фортепіанні тріо мі мажор та до мажор, Сонату для фортепіано № 16 та Сонатіну для скрипки.
Достеменно невідомо, чи була виконана ця симфонія за життя композитора. Згідно з О. Е. Дойчем, у цей час Моцарт готував серію «Канцертів у Казино» в новому казіно в Шпіґельґлассе, однак не можна точно встановити, чи відбулася ця серія концертів, чи, можливо, Моцарт втратив до неї інтерес.[3]
Структура
Симфонія складається з чотирьох частин:
- Allegro vivace, 4/4
- Andante cantabile, 3/4
- Menuetto: Allegretto — Trio, 3/4
- Molto allegro, 2/2
Склад оркестру — флейта, 2 гобої, 2 фаготи, 2 валторни, 2 труби, літаври, група струнних. Особливістю цієї симфонії є те, що весь її розвиток веде до монументального фіналу, що вінчає симфонію, як величний купол вінчає грандіозний собор.
Перша частина
Перша частина написана у сонатній формі і містить три контрастні теми, що мають самостійне мелодійне значення: теми головної, побічної й заключної партій. Сама тема головної партії (що нерідко буває в Моцарта) містить у собі яскравий внутрішній контраст, вона складається із двох елементів:
Ця ж тема лежить в основі сполучної партії, особливо її другий елемент, що одержує секвенційний розвиток. Побічна партія написана у домінантовій тональності (соль мажор) — вона легка і рухлива:
У процесі подальшого викладу побічної партії в неї вклинюється другий елемент головної партії, завдяки чому створюється єдність між контрастними головною й побічною партіями.
Заключна партія будується на самостійному тематичному матеріалі. Стверджуючи домінантову (соль-мажорну) тональність, вона завершує експозицію:
| Цей розділ потребує доповнення. (вересень 2009) |
Родзинкою цієї симфонії є 5-голосне фугато, в якому проводяться 5 основних тем симфонії в кінці четвертої частини. Основною темою фіналу є тема, що являє собою перші чотири ноти з Меси Missa Pange lingua Жоскена Депре:
Примітки
Література
- Deutsch, Otto Erich (1965) Mozart: A Documentary Biography. Stanford: Stanford University Press.
- George Grove (January 1906). Mozart's Symphony in C (The Jupiter). The Musical Times. Vol. 47 (No. 755): pp. 27–31. doi:10.2307/904183.
{{cite journal}}:|pages=має зайвий текст (довідка); Cite має пустий невідомий параметр:|quotes=(довідка)
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Симфонія № 41 (Моцарт)
- Sinfonie in C KV 551: Ноти і аналіз (нім.) на сайті Neue Mozart-Ausgabe
- Symphony No. 41: Ноти на сайті International Music Score Library Project.
- Performance Audio--David Bernard conducting the Park Avenue Chamber Symphony
- Wolfgang Amadeus Mozart — Symphony No.41, KV 551 «Jupiter», with notes by Elizabeth Schwarm Glesner
- Jupiter in the Age of Enlightenment, Program Notes on Symphony No. 41 by Ron Drummond
- детальний музикознавчий аналіз симфонії [Архівовано 4 червня 2009 у Wayback Machine.](рос.)
| |||||
|
